ДЕНЬ РОЖДЕНИЯ ГРИГОРИЯ АНДРЕЕВИЧА РУДНИЦКОГО

SB пишет:

ЗАЖИГАЮЩИЙ ЗВЁЗДЫ

Завершение статьи о творчестве Григория Андреевича РУДНИЦКОГО

"однак усьому є кінець"

Дорогой Григорий Андреевич! Свою юбилейную статью — к Вашему 80-ти и 85-летию — я решил завершить. Я сознаю, насколько она неполна. Вы столько сделали для развития шашечного искусства в Крыму, что это трудно определить в одной статье. Но самое главное — это то, сколько Вы отдали души людям. Мне кажется, именно я могу в наибольшей степени это оценить. Желаю Вам, дорогой Григорий Андреевич, столько радости и счастья, сколько Вы подарили людям! В качестве завершения своей статьи я хочу подарить всем читателям этого форума Вашу прекрасную поэму «ЯК ГРАЛИ В ШАШКИ В КАРФАГЕНI».

Вітаю, Семене! Задумувалося це 1992-го (з кількох строф не викінчена була жодна), мав там бути і Семен, і Левандовський, і ще дехто. А потім – нове місце роботи та й охота пропала продовжувати, бо публікувати було ніде. А 2011-го робилося галопом, услід за вже посланим рукописом книжки. Тут же цілий ряд змін і нова строфа. На все добре! Г. Р.

ЯК ГРАЛИ В ШАШКИ В КАРФАГЕНІ Про те є вісті достеменні – від Котляревського!.. Коли в Дідони, в славнім Карфагені, троянці захисток знайшли, то більш пригод лихих не знали, а дамки по столу совали, того й не дивно, далебі, що з розпорядження цариці закрасувалася дамниця на карфагенському гербі. Нема де правди приховати, з тих одчайдухів кожний вмів і ловкий «нужник» обладнати, і насушити «сухарів». Борня точилася гаряча: як партія – то вже й задача або етюд. Тепер, мабуть, не всякий проблеміст зуміє, опріч Юшкевича Сергія чи Муляра, таке утнуть. Гай-гай! В епоху ту далеку не довелось троянцям знать, що знамениту картотеку Ячейкін буде укладать. А то б зібрав докупи хвацько творіння ті Іван Івацко, знавець всіх шашкових наук, й від Федерації важливу в Черкаси дав би директиву Науменку: «Негайно в друк!!» По саму зав’язку мороки Ґімбутас мав би, бо таки знеможешся до решти, поки всі познаходиш помилки. Хоч стій, хоч сядь!.. І звідки тільки тих помилок береться стільки, їх жоден майстер не уник; творив у ночі він безсонні, і раптом – розв’язок сторонній, шедевру новому гаплик. А в Карфагені, слід згадати, тієї давньої пори поміж аматорів дебати велися часто після гри, бо, бачте, їхні предки в Трої не в дамки грали, а в песої. Подумати було над чим: і край покласти плутанині, і правила ввести єдині, і все стягнуть вузлом тугим. Шашкісти врешті-решт любенько, без недоречних зайвих чвар зібралися на посиденьки (по-нашому, на семінар). Відкрити форум той Енею доручено, аби ідею для згоди спільної подав. Еней не з тих, хто б комизився, а, звичай знаючи, вклонився громаді чемно і сказав: «Мистецтво шашкове – чудове, оперте на знання тверде, тому потрібен нам, братове, підручник. А дістати де?» Тож два троянці сивоусі наважились до Білорусі в путь небезпечну, бо тоді, як те засвідчують аннали, в крутіші гульні в пущі грали новопоявлені вожді. Йшли сторожко у Білій Вежі діди, до п’ят проймав їх страх: там зубри, лігвища ведмежі й вождівська варта на шляхах. Нещастя сталось на світанку (про це розказував Резанко, а він тутейший, отже, зна). Так от, омонівські амбали одного посланця піймали, признавши в ньому шпигуна. А другий від мордоворотів прожогом в хащі дременув і, затаївшись, на болоті лиху годину перебув. Та й після того ще немало пригод усяких з ним бувало – далась мандрівочка взнаки! А де підручника дістати, то не змогли щось підказати йому старі поліщуки. Блукати б довго бідоласі, аж випадково він почув від школяра (той в першім класі із шашок чемпіоном був) утішну річ. Казав хлопчисько: «Вам кнігі? Ёсць у Ваўкавыску, на гэтым тыдні там кірмаш, дык вы шукайце іх і ў краме, і між гандлёвымі радамі або ў мянялаў баш на баш». Троянцеві у Вовковиську на тому торжищі вдалось придбати книжку рукописну. В ній з роду Рокитницьких хтось писав без поспіху і вправно шрифтом пригожим півустáвним про звабу шашкової гри, мережачи стовпці безцінні у дні весняні, в дні осінні: a7 – b6, d2 – е3… Прекрасна книжка, що й казати, але ж і красна їй ціна, прийшлося драхми вигрібати із капшука ледь не до дна. Троянцеві те не боліло, бо звершено громадське діло. Сябри ж сміялись: «Ай-я-я, зусім ты, братка, безгаловы, як ні круці – цана каровы, ды заадно і бугая». А він: «Не міряймо грошвою, над нею хай тремтить лихвар, скажу вам мовою простою: мистецтво вище за товар. Воно шашкістові розрада. Ось в книзі цій яка плеяда імен: Катюха, Беренштейн, Грес, Левандовський, Бень, Ганієв, то хто ж талант рівнять посміє з мішком динарів чи гіней?!». … Лунали вигуки шалені, аж не один шашкіст охрип, коли нарешті в Карфагені той опинився манускрипт. Його не просто так читали – з рук силоміццю виривали, зашмульгавши ледь не до дір. А тим, хто трохи підкувався, в амбітних мріях увижався всеафриканський бліцтурнір. Був гість у них із Сенегалу (еге ж, прапрадід Баба Сі), всліпу сеанс дав для загалу і виграв поєдинки всі. А далі конкурс розв’язання, і, хоч складні були завдання, всяк довести хотів, що теж кебетну голову він має, такий же геній, як Бугаєв з-над меотійських побереж. Ніхто, у кого б не спитався, не бачив отаких чудес; ба! на Олімпі роздивлявся в бінокль гульні сам Зевес. Борей, бог вітру крижаного, був коментатором. Про нього клепали злісні язики, що він учора цмулив зілля, тепер недуж лежить з похмілля, але ж то поголос бридкий. Ну випив бутель, тільки й дива! Борей теж хоть куди козак. У нього жінка несварлива, таку бажав би мати всяк. Старому в радість і сімейка: котрого не візьми Борейка, він гори попереверта, а як усядеться за шашки, то проти нього грати важко – чорт мав порожнього кута. А де ж Еней? Дарма питати! З Дідоною грав залюбки, забравшись в потайні палати, все в піддавки, у піддавки. Гуляли з вечора до рання, і став Еней немов тараня – на цілий пуд сердега схуд і вже шукав такого ходу, який би дав йому нагоду Дідониних позбутись пут. Аж ось його одного разу немов хтось шилом уштрикнув: від Зевса даного наказу не сповнено!.. Еней забув, що треба з Африки чухрати, що нове царство закладати на Апеннінах вже пора, бо як не заснують там Риму, то матиме у хвіст і гриву, не сподівайсь тоді добра. Аби Дідона не прознала, він об’явив ватазі всій, що мусять потай дати драла, в Італію пливти мерщій. І от, як місто ніч накрила, човни при піднятих вітрилах погнав попутний вітерець. Журилися троянці тяжко, що не награлися у шашки, однак усьому є кінець. 23.06.2016

Семён Беренштейн Германия. Галле